Марк Твен. Людина з вусами. Гуморист, котрий створив веселого хлопчика усіх часів та народів – Тома Сойера, його малого бешкетного друга Гека Фінна та описав декілька історій з їхнього цікавого дитячого життя.
Якщо почитати його сатиричні цитати та глянути на його фотку суворого мужика, складається досить впевнене враження, що він – просто комік з сумним життям, чи ще щось в цьому роді. Але насправді він мав не тільки цікаве життя, що зробило його настільки цинічним, наскільки він був. Він мав ще й кохання, сильне і водночас ніжне, заради якого він був готовий на все.
Сем’юел Ленгхорн Клеменс – а саме таке справжнє ім’я Марка, народився у поселенні Флорида, штат Міссурі. Він був шостим з семи діток в родині сільського торговця. Лише троє з його братів та сестер дожили до підліткового віку. А коли Твену, тоді Сем’юелу, було 11, помер його батько – від банального запалення легень. Що робити – довелося шукати роботу. Хлопчина став помічником друкаря. А через 3 роки, у віці 15 років, став набірником шрифту та автором статей та гумористичних сценок, котрі друкувалися в Hannibal Journal. Треба зазначити, певно, що журнал належав його брату Оріону. Але коли малий Сем виріс та став вісімнадцятирічним юнаком, він покинув тепле місце під братовим боком та подався до міста мрій – Нью-Йорку. Там - робота друкаря та самоосвіта в бібліотеках по вечорам.
Чому – не скажу, щасливим чи ні, але Сем повернувся до Міссурі через 4 роки. Якийсь добрий тамтешній дядько радить йому почати кар’єру на пароплаві. Це була прибуткова, але важка справа – бо треба було досконало знати ріку та вміти передбачати її поведінку. Семові знадобилося більше двох років, поки він отримав ліцензію steamboat pilot’а в 1859 році. Так він і працював, допоки не прогриміла Громадянська війна у 1861 році і стало неможливим плавати по Міссісіпі.
Далі були подорожі – до Невади, де Сем хотів стати шахтарем, але ця кар’єра йому не вдалася, що і спонукало його – як крайній захід! – писати в газету. Саме там, у Virginia City newspaper – the Territorial Enterprise, він і вжив свій псевдонім вперше. До цього були й інші псевдоніми – зокрема, Джош – для невеликих скетчів, та Томас Джеферсон Снодгрес – для серйозних гумористичних листів. Саме ж ім’я Марк Твен – термін, запозичений з часів плавання по рідній Міссурі. Марк Твен дослівно означає "according to the mark [on the line], [the depth is] two [fathoms]", тобто, "there are 12 feet (3.7 m) of water under the boat and it is safe to pass". Цю фразу кричали на річці, коли позначка – mark – була два – twain (архаїчне «два») фатоми – це одиниця глибини, котра дорівнює приблизно 1.8 м. Однак деякі з його біографів вважають, що це ім’я пов’язане якраз з його перебуванням у Вірджинії. Головне – ім’я чудове, і особисто для мене символізує такого доброго, розумного та дуже веселого винахідника цікавих історій. Але повернемося до історії життя нашого сатирика. Адже вже через пару речень його життя круто зміниться.
В подорожі по Середземномор’ю, яку профінансувала місцева газета, Твен знайомиться з Чарльзом Ленгдоном. Той показує йому фотографію сестри Олівії, в яку Марк Твен закохується з першого погляду. Через два роки молоді одружуються та оселяються в Буфало, штат Нью-Йорк. Там Твен купує частину акцій газети Буфало Експрес і стає її редактором та автором статей. Але нещастя – смерть першого сина – виганяє їх з Буфало. Пара переїжджає до штату Конектикут та будує там дім, котрий сьогодні є музеєм Марка Твена. Саме там Твен пише більшість зі своїх відомих робіт – Пригоди Тома Соєра, Принц та Жебрак, Життя на Міссісіпі, Пригоди Геккельбері Фіна та інші. Життя Марка Твена дуже залежало від дружини. Заради неї він був готовим на все. За її проханням він активно намагався позбутися звички розмовляти, як простий робочий, включно з матюками, намагався не курити трубку – що він, до речі, дуже полюбляв робити, бо їй не подобався запах. Поруч з нею із сатирика, котрий багато чого бачив у своєму житті, він ставав ніжним і закоханим чоловіком.
Наостанок – із цікавинок. По-перше, статей та інформації про Марка Твена багато, бо американці його дуже люблять. Тож вибрати найкраще, навіть не знаю, наскільки мені це вдалося, було непросто. Тож лише оригінальне:
- Марк Твен дружив з Ніколою Теслою. Двоє проводили багато часу в Теслиній лабораторії, і Твен навіть запатентував три винаходи.
- У книзі A Connecticut Yankee in King Arthur's Court Твен пише про подорож у часі із тодішньої Америки до Англії періоду короля Артура для того, щоб просвітити англійців та показати їм сучасні технології. Тому Марка Твена можна вважати піонером жанру наукової фантастики.
- Він з’явився у ролі самого себе у фільми Принц та Жебрак у 1905 році – єдиному фільмі, що містить "only known celluloid footage of Mark Twain"
- Через свою любов до нових винаходів Марк Твен часто був на межі банкрутства – в основному через те, що інвестував гроші «не в те, що треба». Наприклад, вклав 300 000$ - еквівалент суми на 2007 рік – 7 000 000$, у набірну машину, котра була чудовим винаходом і мала б замінити набірника на друкарському пресі, але часто ламалася. І от, вдосконалити її не встигли до появи кращої машини, а Твен втратив гроші, що були частково отримані від продажу книг і частково були приданим його дружини. Відновити матеріальне становище Твену допоміг його новий друг – Генрі Гаттлстоун Роджерс, який організував його всесвітній тур з лекціями та на певний час просто узяв всі його гроші під свій контроль.
Твен страждав від глибокої депресії, що почалася в 1896 році після смерті улюбленої доньки Сьюзі від менінгіту. Смерть дружини та ще одної доньки лише поглибила цей стан. А у травні 1906 року помер його близький друг, той, що буквально витяг його із боргової ями. Коли Твен народився, комета Галлея походила повз Землю. Він казав:
I came in with Halley's Comet in 1835. It is coming again next year, and I expect to go out with it. It will be the greatest disappointment of my life if I don't go out with Halley's Comet. The Almighty has said, no doubt: 'Now here are these two unaccountable freaks; they came in together, they must go out together.
І так сталося – Марк Твен помер від інфаркту 21 квітня, 1910 року – на один день пізніше найбільшого наближення Комети. Поховали його поряд з дружиною, і могила позначена 12-футовим тобто двох-фатомним, марк-твеновим монументом, котрий поставила його остання донька, Клара.
По собі він лишив багато гарних робіт, я думаю, зі мною ніхто не сперечатиметься. Я для себе, наприклад, недавно відкрила його короткі скетчі. Наприклад, про Фенімора Купера, де Марк Твен сварить його за «сучок, котрий завжди тріскає в самий незручний момент». Але сьогодні я розкажу про один з Great American Novels – це концепція романів, що найкраще показують дух життя у Сполучених Штатах у час їх написання – Adventures of Huckleberry Finn.
Розповідь веде Гек Фін – найкращий друг Тома Соєра, що допомагає Твену розповідати ще дві книги. Історія починається як продовження попередньої книги – Гек живе у вдови Дуглас, котру призначили його опікуном і котра хоче зробити його «цивілізованим». Том, незмінний партнер Гека у його бешкетах, допомагає йому втікти. Але тут більшу частину уявного кадру затуляє тато Гека – Pap, пияк та задира. Він забирає Гека на острів, де стоїть його халупа, та замикає його там. Гек, хоч школу вні і не любить, - метикувате мале. Тож він інсценує свою смерть та починає свою епохальну подорож по ріці Місісіпі. Трохи пізніше він зустрічає Джима – колишнього раба вдови Дуглас, що від неї втік. Джим стає партнером та другом Гека у їх довгій та повній пригод річковій подорожі. В Джима своє на прикметі – він добирається до штату Іллінойс, бо це – вільний штат. Гек, котрий спочатку налаштований негативно щодо бажання Джима стати вільним, з часом взнає його краще та міняє думку про людей, рабство та життя взагалі.
Якщо ви спитаєте мене, чи варто вам читати роман, я відповім: «Так», навіть не бачачи вас і нічого про вас не знаючи. Пам’ятаючи себе, і як в дитинстві в мене був цілий період захоплення Томом та Геком – ми навіть гралися в них, я можу сказати, що це – ідеальна книга для дітей. Але я перечитувала її разів десять, в тому числі у підлітковому віці, і вона для підлітків також ідеальна, покраще всіляких там сучаних «Емобоїв». І зараз, коли я вийшла з цього підліткового віку, я теж її із задоволенням перечитую. Це - дійсно геніальна книга, котра доступна і на рівні розуміння, і на рівні краси мови. Краси натуральності мови, бо Твен ні краплі не прикрашав стан речей та мови в той час, через що книгу досить довго не вивчали у школах США. Її красу не потрібно шукати, довго намагатися збагнути, її гумор лежить на поверхні, готовий підняти вам настрій. Але що ще краще – книга не поверхова. Вона говорить про безліч проблем, глибоких та широких як Міссісіпі. Якщо ви захочете їх побачити – саме їх і потрібно шукати під верхнім шаром слів та смішних каламбурів.
Ця книга – абсолютно і повністю як сам Марк Твен.
М. ПЛОЩА УКРАЇНСЬКИХ ГЕРОЇВ,
