Choose the world you see
See the world you choose
По-перше, я – дівчина з Донбасу. Я виросла там у маленькому містечку Лисичанську. Коли зранку я йшла до школи, то за запахом могла визначити, який з п’яти заводів працює сьогодні. Так принюхався – о, відчуваю, сьогодні батько Наталі на роботі, бо смердить содовим заводом. Автоматично це означає, що Діани може й не бути в школі. Бо раз стєкольним не смердить, її батько вдома, а отже в запої, а отже лупцює Діану з самого ранку.
Україну я ненавиділа, як ненавиділи її всі навкруги. У нас, знаєте, не прийнято було вважати себе українцями. Ми всі як один були обіженими росіянами, що відірвані від могутньої держави силоміць, і змушені вести ганебне існування серед цих шахт та нафтоперероблюючих заводів в триклятій малоросії, вважай на задвірках цивілізації. З малку вчились красти. Батьки вважали за потрібне to bend over backwards, щоб пропихнути дитятко до кормушки. Посів якусь посаду – все, можна зітхнути з полегшенням. А найамбіційніша мрія – це звісно Москва. Всі туди перли, наче вона гумова. Втім, вона таки гумова.( If you know what I mean)
Про чесну працю, чисту совість, щирість й гідність не йшлось ніколи. І що такого в тому, що твій президент ЗЕК, якщо кожен другий твій знайомий – ЗЕК. Он, дядя Вова ЗЕК, і що – хіба погана людина? Диви як любить своїх дітей, в гості як приходить, то завжди з шикарними гостинцями. Широка душа! Як п’янка – то сам може стіл накрити, грошей не рахує. Благородний чєловєк.
Не можу нікого звинувачувати, бо такі умови і обставини у людей. Лише одиниці могли протистояти такому оточенню. Донбаський край – край зломлених, зашуганих людей. Але ж хіба то their fault?! Їм не докоряти треба, а допомагати!
Я навчалась в елітній гімназії, де моїм фахом був рускій язик і літєратура, а також англійська мова. Тож уявіть, я змалку виховувалась не тільки на російських книжках, але й на повній відсутності бодай чогось українського. Мої батьки,народжені в Росії, досі do not understand Ukrainian. В свій час моїй мамі не вдалося повернутись до Росії, тож наразі her biggest wish – щоб це зробили ми: я і моя сестра. І вона гадає, що для нас це бажання має бути природнім. Також природнім у нас має бути захоплення Путіним, щира готовність віддати все за Росію, а також безумовне визнання того, що Росія – найпрекрасніша й наймогутніша держава світу. Там, у Лисичанську це було нескладно. Бо ніяких ознак того, що ми маємо власну, окрему від Росії культуру, в тім краю немає. Тобто таке враження, що ти живеш не в Україні, а просто за межами Росії.
Коли я приїхала жити до Києва, зі мною сталися дві речі. По-перше, вау, я відчула що я маю свою країну. Не Росію, куди мене не пускають, як те нашкодивше кошеня, а свою власну країну. Чи були мені раді в цій країні? Друге, що я відчула, це те, що я все теж кошеня. І хоча викинути звідси мене ніхто вже не міг, але ставились упереджено. Бо то як раз була помаранчева революція. Варто мені було згадати, що я з Донбасу, як ставлення людей відразу закарбовувалось певними кольорами, і вже ніколи не було прозорим.
З тих пір я розривалась, і душа моя ніколи не знала спокою. Хто я? Українка? Але я ніколи не зможу промовити жарт про катування, або смерть москалів. Бо це буквально означає катування моєї рідної мами. Every time, коли я навіть чую такі гасла, у мене ком в горлі. Я не знаю ані української літератури, ані української культури. Англійською мовою я розмовляю краще, ніж українською. То може я загублена російська душа, яка долею закинута до Києва? Може моя батьківщина там, на безкрайніх просторах Сибіру?
Десь пів року тому це сталося зі мною. Самоідентифікація. A crucial moment для мене. Бо до того часу були справжні тортури. Жінка, яка кохає двох чоловіків – нещасна. Такий стан душі – то кара. Хай як би тяжко не було, але маєш choose the one. Винагородою буде спокій. Я також отримала свою винагороду. В один прекрасний момент я віддала всю свою любов і свою душу Україні. Я усвідомила себе українкою, і мені так стало легко, як давно вже не було. Так, я українка, це моя країна, і всім серцем я люблю її. Нехай я не читала української класичної літератури, проте я читаю її зараз, і маю намір творити власними руками цікаву й глибоку українську літературу. Нехай моя українська мова поки що гідна жалю. Але, come on, я вивчила японську! Значить, осилю і мову своєї держави.
І зараз я найбільш щаслива тому, що я бачу єднання. Так, нехай ще деякі скачуть під гасла «Хто не скаче, той москаль», але немає вже тієї жорстокості, ані до українців із сходу, а ні до навіть росіян. Зараз на моїх очах the miracle is happening. Всі українці стали братами, і виросли на цілу голову. З часів помаранчевої революції, ми подорослішали і помудрішали, ми стали більш свідомими, гідними, й людяними. І це безперечний успіх. Я пишаюсь тим, що це мій народ, і що я – частина цього народу. І я сама також виросла. Мене покинули дитячі думки про те, що для того, щоб бути українкою, я маю відмовитись від свого російського коріння, від мови та від літературних вподобань. Боже мій, it was ridiculous навіть розмірковувати про те! Все що від мене потрібно моїй країні – це моя любов і відданість. Виявилося, що ніяких особливих жертв від мене навіть не вимагалось. Як тільки я усвідомила це, я сама, щиро і природно стала вбирати в себе все українське, стала активною громадянкою.
Я хочу подякувати всім. Мене оточують люди, які самі того не розуміючи, допомогли мені інтегруватись у суспільство і відчути свою приналежність до нації. Ви не уявляєте, як це важливо для звичайної людини. Це так само, коли сирота знаходить собі дім і родину. Дякую всім, хто не розділяє Україну на Схід і Захід, чиє серце повне любові, хто не плекає в собі злості на росіян. Дякую всім прекрасним українцям , хто зараз кожного дня допомагає мені вчитись жити. We are in the same boat, тож я рада бути в ній разом саме з вами. І тепер, хай там як закінчаться всі ці події, ми вже виграли, бо набули таких якостей, що ні за які гроші не купиш. Загартування душі – безцінне.
Vocabulary in the city
- to bend over backwards – зробити все можливе
- If you know what I mean – якщо ви розумієте, про що я
- their fault – їхня провина
- do not understand Ukrainian – не розуміють української
- her biggest wish – її найбільше бажання
- Every time – кожного разу
- A crucial moment - вирішальний момент
- choose the one – обрати одне
- We are in the same boat – ми в одному човні
М. ПЛОЩА УКРАЇНСЬКИХ ГЕРОЇВ,
