Спостерігаючи за дітьми-дошкільнятами білінгвами чи трилінгвами, я була вражена наскільки швидко вони підхоплюють вимову нових слів. Вони ще зовсім не переймаються правилами написання чи читання і вільно жонглюють словами та мовами. Тоді як нам, дорослим, важливо подумки “написати” слово, щоб його вимовити. І саме це створює проблеми із вимовою.
Труднощі опанування англійської вимови найчастіше повʼязують із вимовою голосних, а також -th- чи /r/. Шукаєте інформацію про загальні правила вимови? Тоді вам сюди - https://bit.ly/3BNXjuo. Не хочу вас розчаровувати, але вимова англійських приголосних часто лише схожа на нашу, та аж ніяк не однакова.
І хоч транслітерація і стала натхненням для заголовку цієї статті, про неї я згадаю пізніше. А почну з головних правил вимови англійських приголосних, зрозумівши і опанувавши які, ви зможете значно наблизити свою вимову до англійської.
Зазначу також, що правила вимови є нічим іншим, як спробами описати існуючу вимову часто саме для іноземців. Ці правила можуть звучати по-різному, але всі вони мають одну мету: наблизити ваше звичне звучання до англійського. Тут мета виправдовує засоби.
1. Більшість англійських приголосних є твердими, незалежно від наступного звука
І коли я кажу “тверді” - це не про якусь там класифікацію приголосних, яку треба вивчити на памʼять, а саме про спосіб вимови. Нам знадобиться цей “термін”, щоб навчитися вимовляти звуки правильно і відрізнити правильну вимову від неправильної.
Українська вимова часто мʼякіша: є голосні, які здатні “помʼякшити” попередню приголосну, і навіть мʼякий знак. Щоб зрозуміти, що таке мʼякість і твердість пропоную своє імʼя: Таня. Все ніби просто і зрозуміло, лиш з вуст англомовної людини воно звучатиме як Танʼя. Чому? Саме тому, що приголосна буде залишатись твердою завжди, навіть якщо далі щось, що мало б, в нашому розумінні, її помʼякшити.
Перейдемо до практичної вправи. Знову ж таки, на прикладі мого імені пропоную вам відчути, що ж робить фізично звук мʼяким чи твердим.
Скажіть “ня”, а потім “нʼя”
Вся увага на язик, його форму при вимові звуку /н/:
- Приготуйтеся казати “ня”. Зверніть увагу, на форму язика і як він торкається піднебіння.
- Тепер приготуйтеся казати “нʼя”. Зверніть увагу, на форму язика і як він торкається піднебіння.
Відчули різницю? А зараз пропоную послухати, як важко носіям мови “нормально” вимовити Тоня. Проблема все та ж: завжди твердий /n/.
Для себе я підсумувала це так: мʼякий приголосний отримуємо за рахунок більшої площі контакту двох поверхонь (тут, язика і піднебіння).
Інший варіант цього правила говорить, що для вимови більшості англійських приголосних язик має бути не пласким, а постійно гачком, щоб лише його край торкався піднебіння. Нагадую, це не те, щоб правило, це спостереження.
Пограйтесь і попрактикуйтесь так із іншими приголосними. Наприклад:
- /ля/ та /ла/
- /дя/ та /да/
- /сі/ та /си/
2. /ш/ та /ж/ завжди мʼякі
Завжди. Тож якщо ми говоримо про вимову саме приголосних:
- shoe ближче схожі на /шю/, ніж на /шу/
- juice — на /джюс/, а не /джус/
- shower — на /шяуа/. І це зовсім не вписується в звичну для нас транслітерацію.
- Jeans – на /джінз/, а не /джинс/
3. В англійській вимові немає звука /х/
Це злам парадигми, але це правда. Більшість підручників з вимови додадуть ще примітку, що цей звук є в шотландській вимові, і його можна зустріти в слові Loch Ness. Все. Це один зі звуків, які в купі з іншими нюансами, роблять “російський акцент”. Чому саме російський? Це стане зрозуміло з наступного пункту.
4. Англійський /h/ це український /г/
Якщо абстрагуватися від того, що ви “знаєте”, і уважно прислухатися до вимови, то ви почуєте, що перший звук в імені Hillary – звучить дійсно як /г/, а не /х/ із вуст носіїв мови. Прислухайтесь до Halo з вуст Beyonce, чи Hello (а тут не хеллоу) у виконанні Adele, і ви точно почуєте, що я маю на увазі. Зрештою, вас же ж не дивує, що Hollywood – це Голівуд, а не Холівуд, hotel – це готель, а Hamlet – це Гамлет ? Тому варто прислухатись і по-новому почути й інші слова: he had, hell, home, here та інші. Звук не є точним відповідником, адже твориться трішки нижче в горлі, але це точно не наш /х/.
І якщо вас обурюють нові правила транслітерації, просто пригадайте, що вони орієнтуються на англійську фонетику, а не на німецьку, польську чи іншу мову, яка користується латинськими літерами.
Чому ж так сталось, що ми звикли читати і транслітерувати інакше? Просто згадайте, що філологія – така ж наука, як і інші. Її викладали в університетах і викладали… російською. В російській мові немає звуку /г/. Є літера “г”, яка вимовляється як наше /ґ/. Днями один з носіїв мови помітив, і я цитую: “а ви українці можете сказати нормально hello, а то росіяни не можуть.” І так ми плавно переходимо до наступного правила англійської вимови.
5. Англійский звук /g/ – це український /ґ/ і він завжди твердий
Саме тому, game – це /ґеім/, а не /гейм/. Знову ж таки, колись давно, певне, філологи записали “г”, але не врахували, що ця літера хоч і має однаковий вигляд в обох абетках, але різниться за вимовою. Так, транслітерація деяких імен викликає обурення, але ж Olga – це Олґа, а Olha – Олга.
Тренуйтеся по-новому вимовляти go, target, goat, grass, gate та інші звичні слова.
На цьому пропоную вам нагострити свої вуха і почати чути відмінності в, здавалося б, однакових звуках. І спробувати вимовляти по-новому. Не знаєте, чи правильно вимовляєте? Спробуйте скористатися голосовим пошуком англійською в youtube, Google, Siri і інших подібних сервісах. Так, вони не ідеальні, але приблизно покажуть вам, як звучить те, що ви вимовляєте :)
Зрештою, вимова – справа звички, і вироблення нової – потребує часу і регулярних тренувань. А я готуватиму для вас наступну порцію особливостей вимови англійських приголосних.