Точка неповернення

Ми всі, напевно, хоча б раз чули словосполучення “точка неповернення”. Ми всі через ці точки проходимо в той чи інший момент, і кожний з нас порається з результатами цих переходів як може. Проте коли через такий іспит проходить ціла країна одночасно, точка перетворюється на великий знак оклику неповернення.

Я намагаюся згадати, як я жила рік тому, що робила, про що хвилювалася. Я дуже прагну зрозуміти, на яких речах та подіях тоді була сфокусована моя увага. Але кожного разу моя свідомість натикається на початок минулорічної зими, і тільки з того моменту мені вдається вибудувати в голові хронологічний порядок думок та емоцій. Відчуття, ніби ми всі сидимо на «вибухівці» уповільненої дії, і внутрішнє хвилювання стали моїми щоденними супутниками. І тільки тепер, коли вдається хоча б частково оцінити наслідки всього, що відбувалося та відбувається, стає зрозуміло, що окрім надії, віри в краще майбутнє, страху та жалю, по українському народу прокотилася хвиля страшного стресу. А стрес, як відомо, має наслідки. Моя знайома-психотерапевт каже, що за останні півроку відвідуваність психологів в Україні зросла майже в два рази. Як би там не було, ми всі розуміємо – в стан «до» ми вже навряд чи повернемось.

Півроку тому, працюючи над планом заходів на семестр, я зіткнулася з проблемою – як нам веселитися, коли в країні ТАКЕ? Адже погодьтеся, у нас зараз всюди сюрреалізм найвищого ґатунку – в одній частині країни наче б то закінчується, але ж справжнісінька війна, а в іншій – музика, фестивалі та кінотеатри. Я не вважаю це проявом неповаги, як на мене, це людська натура. «Ко всему-то подлец-человек привыкает» писав Достоєвський, і я не знаю, як можна вдаліше описати human nature. Але ми нікуди не дінемося від власної свідомості, і вона нам – найкращий друг та найлютіший ворог.

Повертаючись до питання – як нам веселитися? Чи маємо ми право? Питання риторичні. Зрештою  я прийшла до висновку, що та думка, яку висловила в соц. сітках половина української громади, є слушною: якщо ми не можемо впливати на ситуацію безпосередньо, ми мусимо робити для її покращення все, що в наших силах. В наших силах А) допомагати нашим бійцям; Б) робити свою справу максимально професійно і чесно і В) дарувати людям позитивні емоції. Саме в такому напрямку і буде рухатися Грін Форест.

Власне, все вище написане було передмовою до двох важливих речей.

По-перше, ми будемо пропонувати вам вечірки та розважальні заходи, усвідомлюючи, в який час живемо.

По-друге, саме в результаті усвідомлення труднощів сьогодення, ми хочемо запропонувати всім зацікавленим відвідати дещо незвичний для нас тренінг. Його назва «Основи надання медичної допомоги». Звичайно, наша школа не має до медицини жодного відношення, проте дана тема є дуже актуальною в умовах сьогодення, а отже, ми не можемо не надати їй належної уваги. Проводити тренінг буде медичний працівник від благодійного фонду Хелпіка, а тривати він буде всього лише годину. Якщо ви зможете знайти вільну годинку – не пропустіть.

Будемо сподіватися, що наша точка неповернення стане відправним пунктом у щасливе майбутнє.