Думка поїхати на літо до Штатів до мене прийшла якось дуже непомітно. Настільки непомітно, що коли я пішла реєструватися у програмі, то до кінця ще не усвідомлювала, що я таки туди хочу поїхати. І агентство не я обрала. Мої подруги теж збиралися їхати, вони і знайшли доволі відоме агентство, яке займається різними студентськими програмами вже більше 10 років. Прийшли ми туди десь у середині листопада, подали перший пакет документів, заплатили близько 350 грн. за реєстрацію з кожного, взяли список документів, які треба було подати через два тижні. О! І найголовніше - мені видали посвідчення учасника програми W&T влітку 2009 року з порядковим номером 586. І з цього моменту все почалося…
Символ парку Universal Studios
Я зібрала всі необхідні документи за 10 днів – серед них: довідка з університету, що я ще студентка денної форми навчання, копії заліковки і закордонного паспорта, фотографії, де я посміхалася майже-на-всі-32-зуби (американці люблять дивитися на візу з усміхненим обличчям), довідку про рахунок з банку, де в мене лежала певна сума, і двісті доларів за підбір вакансії.
І тут…мої подруги передумали їхати. Сказати, що я була здивована, буде замало. В мене почалася паніка. На той час я вже знала, що не зможу летіти в США раніше 20-их чисел червня, бо мушу здати іспити на диплом бакалавра в університеті, і здати їх завчасно мені не можна. Отже, летіти я буду сама, бо ніхто не буде їхати до США настільки пізно, та ще й в той самий штат. В мене виникали думки, що краще б відмовитися від участі, але тут мало значення, що я себе вже дуже серйозно налаштувала на цю поїздку. Тому через тиждень після здачі всіх вищезазначених документів я оплатила вартість самої програми – 900 доларів.
Ролокостер Hulk
Десь в середині грудня я подалася на Ярмарку підбору вакансій. Їх там було дуже багато, але мені підійшла тільки одна – продавця фотографій в розважальному парку в Орландо, штат Флорида (що це буде за парк, я тоді ще не знала). Тепло, сонячно, біля океану, непогана робота – майже ідеальний варіант. Там же на ярмарці я познайомилася з двома хлопцями з Івано-Франківська, які теж обрали цю саму вакансію. І мені стало спокійніше, - ми домовилася, що будемо жити разом, бо вони їдуть в Штати раніше, зможуть підібрати щось підходяще і зустрінуть мене вже там. Ми підписали наші контракти, попередньо пройшовши міні-співбесіду з представником спонсора, який надавав робочі місця, і попрощалися.
23 лютого 2009 року. Зустріч біля воріт Посольства США в Україні о 7 ранку. На вулиці – 14 градусів морозу. Всередину приміщення Посольства я зайшла після 9 ранку. За співбесіду з консулом, на той момент, я вже зовсім не хвилювалася, хоча напередодні не могла заснути до 3 години ночі. Так чи інакше, але коли загорівся мій номер, я пішла до 3-го віконця зовсім спокійно. Розмова зайняла не більше 4 хвилин – чим швидше я давала відповіді на запитання, тим швидше мені їх задавали. Потім я підрахувала, що мені довелося відповісти принаймні на 15 запитань (і про університет, і чого я хочу поїхати в Штати, і про мою майбутню роботу, і про роботу мого тата і т.д.). Вийшла я звідти з величезною посмішкою на обличчі – мені відкрили візу в США!!!! (це ще + 175 доларів і ще оплата за страховку).
Дитяча частина парку Seuss Landing
Тоді зі мною ходили ще близько 40 студентів, 4-ом візи не відкрили, серед тих 4-ох був і мій друг Саша з Івано-Франківська. Якщо колись комусь з ваших родичів не відкрили візу в США, або ви чи ваші родичі брали участь в розіграші Грін Карти, або ви погано говорите англійською, то ваші шанси на отримання візи дуже знижуються. Тарасу, ще одному моєму другові з Франківська, візу відкрили через тиждень після мого походу в посольство.
Наступний крок – купівля білетів. Мушу зазначити, що все, що стосувалося такої дії як «вам треба оплатити», моє агентство робило дуже вчасно і оперативно. Хочу сказати, що квитки я теж змушена була купувати через цю фірму, оскільки їхала по цій програмі вперше. 2 березня я вже тримала їх в руках – Київ-Париж-Атланта-Орландо і назад. От саме в той момент я зрозуміла, що я ЇДУ В США. Я була задоволена. Ні. Не так. Я була щаслива!!!
Маямі
Потім в мене настала перерва у підготовці до поїздки. У травні сходила вже з Тарасом (я його зустріла вдруге у своєму житті, але вже тоді не сумнівалася, що в США я буду бачити його частіше) на орієнтацію перед польотом. Туди прийшло більше тисячі студентів. Такий собі міні-конвеєр з надання послуг за дуже не малі гроші – це я так собі характеризую те агентство. Задати якісь питання в індивідуальному порядку було просто неможливо. Під час орієнтації нам видали купу різної інформації, яка на практиці виявилася далеко не такою простою. Звідси висновок – говорити можна багато, але краще слова підкріплювати певними діями.
Думаю і так зрозуміло, що Тарас дуже хвилювався, перед тим польотом. Спілкувалися ми з ним багато, і в основному я намагалася його заспокоїти. Виходило, якщо чесно, не дуже. 16 травня він полетів, 17 мені подзвонив і сказав, що в нього все ок, хоча певні проблеми в нього виникли. Я й досі пам’ятаю його слова: «Все не зовсім так, як нам розповідали». Нам дуже пощастило, що Тарас, ще перебуваючи в Україні, познайомився по інтернету (якщо бути більш точною, у всім дуже відомій соціальній мережі «ВКонтакте») з дівчинкою Аньою з України, яка живе в Орландо, і вже її мама Оксана допомогла Тарасу там – зустріла, допомогла знайти житло, відвозила на всі робочі орієнтації і потім зробила все те саме для мене, коли я приїхала туди 25 червня.
Парк біля Coral Castle
До чого я це веду? Якби не ця малесенька обставина, моє і Тараса перебування там склалося б зовсім інакше. Бо коли ти прилітаєш туди – в іншу країну, чуже місто, - ти сам по собі. Оце і називається «your own experienсе». Тобто тобі може пощастити, і в тебе все буде great, або навпаки, тобі може не пощастити, і ти отримаєш мінімальне задоволення від свого перебування в іншому середовищі. А це є дуже і дуже погано, бо, по-перше, ти платиш за певний рівень послуг і за відповідний результат, але їх не отримуєш, а по-друге, в США просто несправедливо провести свій час без задоволення і користі – там величезні можливості для пізнання чогось нового і цікавого, можна отримати просто неймовірну кількість вражень.
Пропущу в своїй розповіді підготовку до поїздки (це були складні часи для мене) і переліт (як виявилося літаки перелітають через Атлантичний океан і НЕ падають, що не може не радувати мене), відразу скажу так – в перший же день я зрозуміла, що мені в Орландо сподобається: спекотно, сонячно і англійська мова скрізь!
South Miami Beach
Деякі проблеми в мене потім теж були – особливо з Social Security Number – цей номер необхідний для того, щоб легально працювати в США. Мені його довелося чекати трохи більше двох тижнів, бо мене ніяк (!) не могли знайти в імміграційній службі США (ніби я не перетнула їхнього кордону). Поки я не працювала, я знайомилася з американською культурою. Написати можу багато чого, але просто порекомендую прочитати на цьому ж сайті статтю Тані Пекарчук «Я українка в США» - я погоджуюся з нею на 99%.
І от настав той довгоочікуваний день, коли я вперше прийшла на роботу, попередньо пройшовши дві навчальні орієнтації. Коли я дізналася, що буду працювати в розважальному парку, то я не думала, що це буде ТАКИЙ розважальний парк. Розважальні парки «Universal Studios». Це була найкраща робота на літо, яку тільки можна було уявити. Працювала я досить багато, але робота приносила задоволення, оскільки, по-перше, я постійно спілкувалася англійською, по-друге, мала дуже багато нових знайомих і друзів, по-третє, робота, можна сказати, трохи і творча, бо ти можеш оперувати своєю фантазією. В будь-якому випадку фразу «на роботу, як на свято» можна застосувати до мене на весь період моєї праці там.
Stone Mountain
У вихідні дні свій вільний час можна було провести в будь-якому із розважальних парків в Орландо (вхідні квитки коштують досить дорого – від 50 до 120 доларів залежно від типу парку (водний, з ролокостерами, чи з тваринами). В мене у мої робочі парки була перепустка, а у всі інші – знижка 70% (суттєво, правда?). Поки я працювала, поїхати кудись далі за Орландо в мене не випадало можливості.
Всі свої подорожі я перенесла на вересень-місяць, бо тоді ти вже працювати не можеш, але маєш ще цілий місяць, щоб кудись поїхати. Ну звичайно, ціллю № 1 в мене було відвідати Маямі. Відстань від Орландо - десь близько 330 км, тобто не дуже далеко, але і не поряд. І тут знову я розумію, наскільки мені пощастило. Я туди їздила на вихідні разом з Оксаною і Аньою до їхньої подруги, бо знайти інших супутників мені не вдалося (всі мої друзі, з якими я спілкувалася, вже поїхали додому). Маямі мені сподобалося. Сподобалося?! Швидше вразило, а вже потім сподобалося. Дуже!!!! Там реально можна отримати багато fun, але і грошей там треба мати дуже багато)))). Правда, за місце на пляжі платити не треба, і дихати один одному в потилицю там не доведеться =). Це були незабутні вихідні.
Coca-Cola Museum
Другим моїм пунктом призначення була Атланта. Оскільки в мене квиток був через Атланту, то я просто приїхала туди за три дні до мого рейсу в Париж. Знову ж таки я зупинилася в подруги Оксани – Крістін. Можу описати свої враження від Атланти такою фразою – I just fеll in love with it!!! Там багато чого цікавого, і Stone Mountain, і Coca-Cola Museum, і Underground City, і місце, яке мені особливо сподобалося, бо було самим, що не є американським – Five Little Points Place (дивна вулиця з дивними будинками, магазинами, де ходять дивні люди). Вражень в мене залишилося дуже багато! Задоволення від побаченого і пережитого теж немало))).
Повернулася додому повністю задоволена =)! Я можу написати такий коротесенький висновок – моя програма W&T вдалася повністю (різні міні-проблемки якогось суттєвого впливу на загальний результат не мали) =)! І найважливіший факт – я хочу туди поїхати знову)))
Атланта - вид з 73-го поверху
p.s. Обрати декілька фото з майже 1000 штук – дуже складне завдання =), тому маєте, що маєте.
М. ПЛОЩА УКРАЇНСЬКИХ ГЕРОЇВ,
