Юдіт приїхала до Тель-Авіва з Австрії. Ми познайомилися на курсах івриту та дружимо досі. Юдіт яскраво виділялася на курсах своїм заразливим, білозубим сміхом, нестерпною легкістю буття і напрочуд оригінальним одягом. Щоразу, коли я бачила її, як вона їде на заняття на велосипеді, або заходить у магазин біля курсів, або навіть сидить за партою з олівцем у зубах – мені завжди здавалося, що я дивлюся дуже стильний кліп на дуже модну пісню неймовірно крутого гурту, а Юдіт – головна героїня цього кліпу. Вона завжди була так одягнена, що все тьмяніло навколо і перетворювалося на сірість, жлобство та споживання. Тобто ми всі живемо у рекламі, а Юдіт – у кліпі. Різницю відчуваєте? Нічого подібного, з того, що носила Юдіт, я не бачила не лише на інших дівчатах, а й у жодному з магазинів. Я вже було навіть почала думати, що це якісь надзвичайно expensive and exclusive brands, які доступні тільки неймовірно багатим дівчаткам і тільки в Австрії. Чи варто говорити, що нічого подібного й навіть навпаки?
Одного разу, коли я зробила їй черговий комплімент із приводу її смаку, вона запропонувала мені піти разом на shopping. I was short of money, не могла собі дозволити нових суконь і панам, і поспішила сказати про це Юдіт. Вона засміялася і запевнила, що там дешево. Ну що ж, сказано – зроблено. Відсидівши заняття і міцніше прив'язавши велосипед Юдіт, ми рушили пішки в ту частину міста, де я до ладу і не була ніколи. Ішли ми недовго – і потрапили на вулицю, схожу на Андріївський Узвіз. Виявилося, там була строката і цікава барахолка. У невеликих магазинчиках продавалися souvenirs, jewelry, coins, paintings і old Torahs. Серед цих крамничок були і магазинчики з одягом. Local second hand. Зізнатися чесно, я навіть не одразу зрозуміла, що це second hand, оскільки магазинчики були дуже акуратні, одяг розвішаний на вішалках, ніякого неприємного запаху. Там ми знайшли кілька чудових спідниць, дві з яких забрала Юдіт, а одну купила я. Це була дуже легка довга спідниця, яку ношу відтоді з задоволенням.
У понятті пострадянської людини секонд хенд – це щось смердюче і принизливе, те, що товсті, американці викинули на смітник упереміш з обгортками з-під гамбургера, а ми підібрали і носимо.
Якщо наша людина йде купувати річ у секонд хенді – то виключно від безвиході та безпросвітної бідності, ховаючи при цьому очі та втягнувши плечі. Почасти, так і було в ранні 90-ті. Я теж пам'ятаю цю картину, де шмотки неймовірними купами звалені й перемішані із взуттям і де пристойна людина просто не зможе дихати. Саме тому, скажи мені Юдіт заздалегідь, що ми йдемо в секонд хенд, я б, мабуть, не погодилася.
Однак, вже пізніше, коли travelling in different countries, я не раз заходила в їх закордонні секонд хенди, і виявляла там щось, що в моїй картині світу ніколи б секонд хендом не називалося. Це називалося б якимось салоном вінтажного одягу. Якась частина одягу, що продається там, і справді поношена, а частина – навіть із бирками та цінниками. Звісно, переважно там купують одяг люди не багаті. Але є й такі, які просто приходять туди по оригінальні речі. Магазини second hand abroad will never humiliate you, продаючи чужу поношену білизну, або, скажімо, шкарпетки.
Багато противників second hand кажуть, що просто гидують, і, мовляв, як можна носити одяг після когось. Я й сама досить гидлива і не носитиму, наприклад, футболку з чужого плеча, оскільки вважаю цю частину туалету досить інтимною (у сенсі, близькою до тіла, чи що… ну, як underwear). Але знаєте, замислитися мене змусив один випадок. Якось ми з сестрою ходили магазинами. Тут у Києві. Вже не згадаю напевно, в який саме магазин ми зайшли тоді, але це був чи то Marks & Spencer, чи то Mexx… І ось пішли ми міряти кофточки. Чую, кличе мене Оля із сусідньої кабінки в dressing room, і показує: мало того, що кофтинка забруднена тональним кремом, причому серйозно так забруднена, так ще й дезодорант сліди залишив на тканині. І ось я подумала, цікаво, а скільки людей до мене поміряли цю кофтинку. Боже мій, скільки різних дівчат: митих і немитих, пахучих та спітнілих. Може, у когось навіть демодекс чи хтось одразу після сексу в машині зі своїм спонсором або після роботи забіг поміряти. Може, це й не те саме, що поношена кимось річ, але питання гидливості, наприклад, відкривається під новим кутом. Ті дівчата, які кокетливо морщать носик, бажаючи щосили показати, як вони пахучі і охайні, легко і охоче забувають про свої блакитні крові, як тільки заходять в Mango. Лицемірство? Чи невинна простодушність?
Що ж до магазинів second hand, то й у нас, здається, вже з'явилися такі, де можна дихати та перебирати вішалки.
Ви купуєте щось у таких магазинах? Якщо так, то що? І де? А якщо ні, то з яких причин?
М. ПЛОЩА УКРАЇНСЬКИХ ГЕРОЇВ,
