Лист білої людини з китайської глибинки. Частина 1
«Чий дзи!» - скаже будь-який китаєць, який намагається зробити фото вашого «мега-красивого-білого-фейсу» на вулицях своєї країни. На відміну від англійського «чізу» (усміхніться!), «чий дзи!» значить «баклажан»... Так, тупо баклажан. Тобто. у китайців викликає широку китайську усмішку слово «баклажан».
Проживши в Китаї 24 довгі місяці я почав усміхатися постійно, в тему і не в тему. Моєю системою самозбереження було розроблено режим «усмішка дибільна». У разі виникнення небезпеки або ворога з купою зайвих питань режим увімкнувся автоматично.
Прибувши до міста Тай Юань (ні, не Тай Вань), провінції Шань Сі, знаменитою за свій «чорний оцет», що вживається з пляшечки 0.05 на голодний шлунок для «доброго здоров'я», 16 людей нашої «заморської делегації з обміну досвідом та знаннями» були зустрінуті оркестром. У грудневий мороз -25 він впевнено грав Гімн України під керівництвом китайського диригента.
Ось після цього у мене і зберігся мій режим-автомат «усмішка дибільна» - усміхайся, що б не сказали і не зробили, інакше ти будеш зарахований до "нечемних іноземних свиней" і навряд чи з тобою будуть після цього вітатись.
75% вищих «навчальних заводів» країни розташовані за містом на території не менше двох гектарів землі. Будівлі скоріше нагадують атомні електростанції, ніж «центри знань» та налічують від 10 000 студентів. На широких просторах цієї землі і відіграв нам «Ще не вмерла…» трубний оркестр студентів інституту. Кожного з 16-ти «дістали» з автобуса та супроводили 20 китайців у кімнати «з усіма зручностями» (кольоровий телевізор із китайськими каналами та баком для підігріву води!). Після двох годин безперервної китайської мови, тикання пальцем у підофігілого білого неандертальця, що супроводжується вишуканим «реготом», о 20:50 рівно «гості» розбіглися по кімнатах меншої зручності, тобто, по стінах, що оточують 10 кв. площі, з чотирма чотириярусними ліжками. Бо о 21:00 – відбій. Сусід! Вимикаємо світло! Як у в'язниці.
Відчуття в'язниці переслідувало кожного «заморського» (з кит. Wai Guo Ren – заморська людина. Так, саме так нас там називають). За бажанням відвідати місто організовувався автобус, який у чітко встановлений час вивозив «довгоносих» (так нас теж там називають) у місто і рівно через 120 хвилин їх забирав назад. Водій рідко «цурався» проїхатися через «подвійну-суцільну» і метрів 300 по зустрічній, якщо це було «так само швидше» до найближчого супермаркету. Сидячи в автобусі і, набираючи смс на телефоні, я раптом почув децибели голосів наших дівчат, що наростали, в автобусі в стилі «…ооо…ооооОООООООО!!!», піднявши очі я побачив як зустрічні машини роз'їжджаються в сторони, спокійно поступаючись нам дорогою.
Здивовані здібностями водія були, мабуть, тільки ми. Китайці, які супроводжували нас, були швидше здивовані «неадекватною поведінкою» іноземців в автобусі на звичній зустрічній смузі!
Кожна спроба прорватися на волю різко обривалася охороною, яка з усмішками, які хотілося погасити чимось важчим, повторювала: «Ань Чуань, Ань Чуань!». Тобі: «Безпека, безпека». За територією інституту ви не в безпеці. Справа, зрозуміло, була зовсім не в безпеці, а в тому, що ми могли дізнатися, скільки насправді можемо заробляти за стінами інституту.
Солодкий хліб, відсутність кави та шоколаду, солодке м'ясо і солодкий кефір, молоко, яке не кисне НІКОЛИ, хрумка недоварена картопля на зубах і шалено гостре «все інше» оживляли патріотизм, здавалося, безповоротно загублений глибоко в серці. Проводячи заняття з англійської «в обмін на вивчення китайської мови з великою культурою її народу» (як же все красиво звучить у контрактах!) серед 120 студентів своєї групи я одного разу вибрав найактивнішу «15-year-old-looking» дівчину та у тему розмови запитав: "How old are you?" – “I'm 23” – закашлявся, але не посоромився запитати: “Are you sure?” – клас розсміявся, дівчина ні, режим «усмішка дибільна» спрацював безвідмовно. Допомогло.
У нашому інституті викладав темношкірий громила з нехитрим ім'ям Dee (Читайте “D”). Шляхом махінацій та обхідних маневрів йому вдалося вступити з нами в контакт одразу після нашого заняття з китайської орфографії: ”Hey Guys! Me & my boys are having Christmas party on the 25th in my apartment so you are very welcome!” Мовчання викладача у відповідь на підвищену активність заморських, які говорять своєю незрозумілою мовою, викликало форс-мажорну організацію конференції в кабінеті ректора інституту на тему: «Ді – дуже погана людина. Він спить із нашими студентками і не передзвонює їм. Рішення одноголосно: «не можна дозволити «заморським» потрапити на його вечірку!»
Пізніше, через 120 хвилин, проведено підпільну конференцію «заморських», рішення одноголосно: Треба прорватися!
«Снідатимемо холодним філе від суші!»
Стемніло, п'ять темних постатей «найсміливіших» підібралися до паркану в найуразливішій точці в'язниці, відсунули залізний лист у вказаному розвідкою місці. 20 хвилин пішки через поле у мороз та… Свобода!
Таксі через купи сміття, бомжів, поверх річки-смердючки привозить нас за адресою, залишеною Dee на парті аудиторії. У вікнах, з яких валив реп уперемішку з димом і невластивий для звичайного європейця регіт на підвищених тонах, стали виднітися темношкірі жінки та чоловіки. Багато темношкірих жінок та чоловіків. Проковтнувши слину, ми зробили крок всередину. Білі дівчата викликали захоплення у “blacks”, білий хлопець – підозра всіх, крім господаря апартаментів Dee. Після кількох пляшок пива один з африканців поклав мені руку на плече і чекнувшись пляшками сказав: “Vitalik, you my nigga!”. У відповідь я йому, звичайно, того ж не сказав з міркувань самозбереження, проте, як сказав Євген Гришковець: «Настрій піднявся».
Провівши дуже бурхливий час, усією душею та тілом відчувши, що таке Christmas Spirit, ми повернулися до Dee о 06:00 і лягли спати.
Продерши очі о 08:00, я побачив одного з «темношкірих братанів» Вільяма, який як ні в чому не бувало, чистив свої кросівки: «Вільям, ну ось нафіга тобі о 08:00 ранку, 26 грудня, при морозі -25 на вулиці чистити кросівки?». «А що, я в брудних піду?», - відповісти було нічого. Чорний носитиме кросівки, навіть якщо на вулиці -30 за Цельсієм, до того ж вони обов'язково повинні бути білими як сніг, на який ступають.
Домовившись зустрітися через 5 днів на New Year Party, ми пошкандибали назад через дірку у паркані та у гуртожитку. Все було підозріло тихо і всі нам усміхалися й кланялися, ніби нічого не було. Начебто пронесло, ніхто не впізнав. Коли наступного дня я виходив на свій перший урок англійської мови, який мені допоміг організувати Dee, на місці огорожі з діркою, мене зустріла 3-метрова цегляна стіна, збудована за ніч…але це, як кажуть, зовсім інша історія…
P.S. Не судіть строго за якість фотографій, вони були зроблені на галіму китайську мильницю і оцифровані кустарним способом.
Злиття націй під червоним прапором
Жвавий центр міста
Велисопедик
М. ПЛОЩА УКРАЇНСЬКИХ ГЕРОЇВ,
